Іматиніб

Іматиніб є інгібітором тирозинкінази, який в основному використовується для лікування хронічного мієлоїдного лейкемії. Він досягає хороших результатів при лікуванні хронічного мієлолейкозу при хорошій переносимості одночасно. Його також можна застосовувати при інших злоякісних захворюваннях.

Що таке іматиніб?

Іматиніб (торгова назва Glivec®) - препарат із групи інгібіторів тирозинкінази, який використовується для лікування хронічного мієлоїдного лейкозу, для лікування злоякісних пухлин шлунково-кишкового тракту та для лікування інших злоякісних захворювань. Хімічна формула Imatininb - C29H31N7O.

Фармакологічний ефект

Хронічний мієлолейкоз викликається так званою філадельфійською хромосомою, генетичною зміною. Філадельфійська хромосома має транслокацію генетичного матеріалу з хромосоми 9 та хромосоми 22. В результаті цієї транслокації ген природного ферменту тирокінази-ABL на хромосомі 9 "зливається" з фрагментом гена BCR на хромосомі 22.

Замість тирозинкінази ABL мутовані клітини продукують так званий злитий білок BCR-ABL. BCR-ABL є більш активною тирозинкіназою порівняно з ABL. Цей BCR-ABL призводить до неконтрольованого розмноження лейкоцитів (лейкоцитів) і значно бере участь у розвитку хронічного мієлоїдного лейкозу.

Іматиніб надає гальмуючий вплив на активність тирозинкінази і, таким чином, пригнічує патологічно посилену проліферацію мутованих стовбурових клітин крові. Речовина вводиться перорально у формі таблетки; Іматиніб мезилат, сіль, застосовується медикаментозно. Мета лікування - максимально зменшити патологічний клон клітин.

Більше ніж у 95% пацієнтів, які отримували іматиніб, які страждали хронічним мієлоїдним лейкозом, досягається нормалізація показників крові.

Медичне застосування та використання

Як вже було сказано, речовина в основному використовується в терапії хронічного мієлоїдного лейкозу. Однак він також ефективний проти ряду інших онкологічних захворювань. Він також показаний при гострому лімфатичному лейкозі, гіпереозинофільному синдромі, різних пухлинах шкіри, злоякісних пухлинах шлунково-кишкового тракту, агресивному мастоцитозі та деяких мієлопроліферативних захворюваннях.

При хронічному мієлоїдному лейкозі, неопластичному захворюванні кровотворної системи, в крові з’являються більш незрілі форми лейкоцитів, що пояснюється патологічно підвищеним збільшенням лейкоцитів у крові та кровотворному кістковому мозку.

Хронічний мієлолейкоз є наслідком (генетичного) порушення гемопоетичних (кровотворних) стовбурових клітин, виявлених у кістковому мозку. З цієї причини хронічний мієлоїдний лейкоз є однією з мієлопроліферативних новоутворень. Причиною захворювання є зміна та подальше розмноження єдиної багатопотужної гемопоетичної клітини-попередника. Майже у всіх випадках ця зміна пояснюється описаною вище хромосомою Філадельфії.

Прогноз хронічного мієлоїдного лейкозу значно покращився завдяки новим препаратам із групи інгібіторів тирозинкінази, до складу яких входить іматиніб. Терапія інгібіторами тирозинкінази є високоефективним варіантом лікування з відносно невеликими побічними ефектами і вважається цільовою терапією.

Швидкість виживання значно зросла із введенням інгібіторів тирозинкінази. Коли не було терапевтичних варіантів хронічного мієлоїдного лейкозу, середній час виживання пацієнтів становив від трьох до чотирьох років.

Хронічний мієлоїдний лейкоз був захворюванням з найгіршим прогнозом серед мієлопроліферативних новоутворень. З введенням цитостатика гідроксикарбаміду цей середній час виживання збільшився до чотирьох з половиною років. Інтерферон призвів до подальшого збільшення середнього часу виживання до приблизно п’яти з половиною років.

Лікування інгібіторами тирозинкінази зараз вважається стандартною терапією. 5-річна виживаність при лікуванні іматинібом становить понад 90%. Час спостереження за пацієнтами, які отримували імматиніб, зараз перевищує 10 років, "середня виживаність" ще не встановлена. Це говорить про те, що це дуже чітко вище середнього виживання раніше застосовуваних методів терапії (з гідроксикарбамідом та інтерфероном).

Ризики та побічні ефекти

Іматініб, як правило, добре переноситься. Однак можуть виникати діарея, блювота, біль у животі, нудота, порушення травлення, втома, головний біль, набряки, збільшення ваги, м’язові спазми, біль у м’язах, біль у суглобах, висип, біль у кістках та зміни показників крові.

Іматиніб протипоказаний лише у випадках гіперчутливості або непереносимості іматинібу.

Іматиніб не слід приймати одночасно з парацетамолом, оскільки він пригнічує глюкуронідацію (зв’язування з глюкуроновою кислотою під час метаболізму) парацетамолу. Крім того, впливають певні субодиниці цитохрому Р450, що може призвести до взаємодії з іншими лікарськими засобами.