Межа дихання

З Межа дихання - це максимальний час дихання, якого можна досягти і, як правило, розраховується на хвилинній основі. Нормативні значення - в середньому від 120 до 170 літрів, в основному спостерігаються вікові коливання. Сильно знижена межа дихання свідчить про порушення вентиляції, такі як гіповентиляція.

Яка межа дихання?

Фізіологічно дихання людини характеризується різними обсягами. Ці обсяги описують дихаюче повітря в легенях та дихальних шляхах. Розміри кімнати відомі як об'єм дихального газу, дихальний об'єм або об'єм легенів. Пневмологія вимірює різні обсяги за допомогою таких методів, як спірометрія.

Межа дихання - це дихальний об'єм часу. Це об'єм дихаючого повітря, який можна вдихати та видихати протягом певного періоду часу. Межа дихання вимірюється при максимальному припливному об'ємі та максимальній швидкості дихання і досягається шляхом гіпервентиляції. Таким чином, граничне значення дихання відповідає обсягу дихального часу, якого випробувана людина може максимально досягти шляхом добровільного дихання.

Одну хвилину зазвичай встановлюють як одиницю часу для дихального часу. У фізіологічних умовах хвилинний об'єм є результатом частоти дихання, помноженої на об'єм припливу. В умовах стресу або в умовах обмеження дихання, фізіологічну хвилинну вентиляцію примножують. У разі спортсменів можливе множення до 15 разів.

Функція та завдання

Легені - це пара органів, що дозволяють активно дихати в організмі людини. Місцем газообміну є альвеоли. Кисень черпається з повітря, яким ми дихаємо, і дифундує в кров, де зв’язується значна частина гемоглобіну. Кисень потрапляє до всіх ділянок тіла через кров.

Види тканини залежать від постачання кисню. Якщо органи і тканини протягом певного періоду часу отримують мало або не мають кисню, вони безповоротно гинуть. Крім поглинання кисню, виділення оксиду вуглецю відбувається і в альвеолах легенів. Якщо це пологіння перешкоджає виникненню симптомів отруєння.

Респіраторні об'єми людини забезпечують достатній обмін газів і забезпечення органів і тканин достатньою кількістю кисню. Для цього доросла людина дихає в середньому від 12 до 15 разів на хвилину. З кожним вдихом він займає припливний об'єм приблизно від 500 до 700 мілілітрів. Це призводить до середньохвилинної вентиляції близько восьми літрів. Цей об'єм відповідає об'єму, при якому фізіологічне дихання легень постачає всі тканини та органи тіла ідеальною кількістю кисню протягом однієї хвилини.

Граничне значення дихання не є результатом фізіологічних умов дихання, але відповідає максимально можливій хвилинній вентиляції. Мундштук пневмотахографа поміщається в рот пацієнта для вимірювання. Потім йому доручають гіпервентилювати максимум десять секунд. Виміряне значення перетворюється на одну хвилину.

Норма обмеження дихання становить від 120 до 170 літрів на хвилину. Залежно від віку та розміру можуть бути коливання. Якщо межа дихання сильно знижена, ймовірно, є порушення вентиляції, яке можна визначити точніше, використовуючи обстеження, такі як спірометрія, проба Тіффено або плетизмографія тіла.

Безрецептурні ліки при респіраторних захворюваннях

Інформація тут:

Ви можете знайти свої ліки тут

Хвороби та недуги

Порушення вентиляції погіршує вентиляцію легенів і, таким чином, газообмін в альвеолах. Розлади є або обструктивними, або обмежувальними. Крім патологічного зниження, вентиляційне порушення може так само легко характеризуватися патологічним збільшенням вентиляції легенів. Однак граничне значення дихання зазвичай говорить лише про зниження значень, і тому може бути використане як критерій діагностики гіповентиляції.

Рестриктивна гіповентиляція обмежує гнучкість легенів або грудної клітки (грудної клітки). Травма грудної клітки також можливі причини. Це ж стосується нервово-м’язових захворювань, спайок або набряку легенів. Часто рестриктивна гіповентиляція також відповідає пневмонії.

Обструктивні порушення вентиляції відрізняються від обмежувальних за своєю причиною. Крім підвищеного опору потоку, при цих захворюваннях зазвичай спостерігається підвищений опір дихання. Дихальні шляхи схильні до руйнування, і пацієнти мають труднощі з видихом, особливо. Крім бронхіальної астми, механічні причини, такі як муковісцидоз, муковісцидоз або хронічний бронхіт, можуть викликати обструктивні порушення вентиляції. Недолік еластичних волокон, що зменшує дихальну силу, також можливий.

При гіповентиляції легеневий газообмін обмежений.Як наслідок - гіперкапнія, гіпоксемія та респіраторний ацидоз. Видихання СО2 пацієнта нижче, ніж вироблене. З цієї причини спостерігається підвищений парціальний тиск СО2 в крові. Окрім згаданих захворювань, можливою причиною є парез дихальних м’язів, якому зазвичай передує ураження обласного нерва. Пошкодження дихального центру в центральній нервовій системі також можуть спричинити гіповентиляцію.

Іноді замість пошкодження спостерігається лише порушення центральної нервової порушення, наприклад, через вплив ліків на центральну нервову систему. Гіповентиляції також характеризують клінічні картини, такі як синдром Піквіка. Для звуження причини гіповентиляції та зниження граничного значення дихання необхідні додаткові обстеження.