В дефекація пряма кишка спорожняється і засвоюються неперетравні компоненти їжі. Дефекація також називається дефекація призначений.
Що таке дефекація?
Кал, також відомий як фекалії, складається з неперетравних харчових компонентів, таких як харчові волокна, неперетравлені залишки жирів і крохмалю, сполучна тканина і м’язові волокна і здебільшого вода. Просіяні клітини кишечника, слиз і травні ферменти також містяться в калі. Фекалії забарвлені барвником Стеркобілін.
Кал створюється в кишечнику під час травлення. Він перемішується там і транспортується, поки остаточно не збирається в пряму кишку. Рецептори розтягування в стінці кишечника сигналізують при спорожненні. Тоді виникає необхідність ходити в туалет.
У нормі дефекацію людина може контролювати свідомо. Якщо цього більше не відбувається, це називається нетриманням. Розлади дефекації називають дисхезією.
Функція та завдання
Кількість калу, що утворюється та виводиться щодня, змінюється як від людини до людини, так і від дня на день. Скільки стільця ви пройдете, багато в чому залежить від вашого раціону. Кількість від 100 до 500 грамів на добу вважається нормальною. Що стосується дієти, багатої клітковиною, наприклад, у випадку вегетаріанців, кількість калу все ще може бути вище верхньої межі 500 грам. Частота дефекації змінюється у здорових людей від трьох разів на день до трьох разів на тиждень. Консистенція стільця також змінюється між м’якою і твердою.
Дефекація починається в товстій кишці або в частинах верхніх відділів травного тракту. Під час прийому їжі розтягуються рецептори розтягування в роті, стравоході та частинах шлунка. Збуджені рецептори передають інформацію про прийом їжі в товсту кишку. Потім це реагує сильними скороченнями. У результаті перистальтичні, тобто хвилеподібні рухи кишкової мускулатури транспортують великий кишковий вміст до прямої кишки. Таким чином, товста кишка намагається звільнити місце для оголошеної їжі. Ця реакція відома також як гастроколічний рефлекс.
Пряма кишка закрита анусом, так званий анус. Кал, що передається з товстої кишки, спочатку збирається в пряму кишку. Це збільшує натяг стінки прямої стінки. Потім рецептори розтягування в стінці прямої кишки збуджуються і передають електричні сигнали до мозку через спеціальні нервові шляхи, вісцеросенситивні аферентанти.
Сенсорна кора відповідає за дефекацію. Зараз потреба в дефекації стимулюється вперше. Заповнення прямої кишки також призводить до розширення внутрішнього м'яза ані сфінктера. Цей внутрішній анальний сфінктер не може контролюватися добровільно і призначений для запобігання мимовільного виведення калу. Якщо ця м’яз розширюється, це сприймається як позив на дефекацію. Проходження стільця все-таки перешкоджає зовнішній анальний сфінктер. Це можна довільно контролювати до певного рівня наповнення прямої кишки.
Під час дефекації обидва м’язи сфінктера розслабляються, а м’яз пуборекталісу, м’яз м’язів тазового дна, розслабляється. Еректильна тканина в області заднього проходу (corpus cavernosum recti) набрякає і одночасно виникає рефлекторне напруження задньої товстої кишки. Це штовхає стілець далі до заднього проходу до остаточного виведення. Дефекацію може підтримувати м’язовий черевний прес.
Ви можете знайти свої ліки тут
➔ Ліки від запорів та кишкових проблемХвороби та недуги
Поширений розлад дефекації - запори. Запор - це коли дефекація утруднена, рідше трьох разів на тиждень або неповна. Приблизно чверть німецького населення страждає від запорів. Ризик порушень дефекації зростає з віком.
Існує дві форми хронічного запору. При так званих повільно-транзитних запорах спостерігається транспортне порушення в кишечнику. У уражених майже немає спонтанних дефекацій і страждають від відчуття наповненості. Шлунок погано роздутий. Особливо страждають молодші жінки. Причини ще не повністю з'ясовані. Нервові розлади, медикаментозне лікування, соціологічні та психологічні фактори обговорюються як причини.
Інша форма запору називається синдромом непрохідності або обструктивним синдромом дефекації. Ось дефекаційний розлад прямої кишки. Це означає, що пацієнт може відчути позив до дефекації, але стілець можна спорожнити лише неповно і невеликими порціями. Цей дефекаційний бар’єр супроводжується болем в області прямої кишки. У деяких випадках постраждалим доводиться допомагати в дефекації, натискаючи на промежину або піхву руками або навіть очищаючи пряму кишку вручну. Окрім органічних, тут також підозрюють як тригери соціологічні та психологічні фактори.
Розлади дефекації також можуть бути спричинені порушеннями ендокринної системи, наприклад, неадекватною функцією щитовидної залози або цукровим діабетом. Неврологічні захворювання, такі як розсіяний склероз або депресія, а також захворювання обміну речовин також негативно впливають на дефекацію.
Втрата контролю над виділенням калу відома як нетримання калу. Це може мати різні причини. Зміни консистенції стільця, наприклад у випадку запальних захворювань кишечника або діареї, спричинених інфекціями, можуть спричинити (тимчасове) нетримання калу.
Навіть якщо пряма кишка переселена, тобто штучний задній прохід, викликаний, наприклад, пухлиною, це може призвести до мимовільного виділення стільця. Інші можливі причини - деменція, дефекти м’язів сфінктера, порушення в тазовому дні або локальне запалення заднього проходу.
.jpg)
.jpg)
