Leishmania tropica відносяться до великої групи джгутикових найпростіших, які живуть внутрішньоклітинно в макрофагах шкірної тканини і потребують зміни господаря між піщаною мухою або комаром-метеликом та хребетними для їх поширення. Вони є причиною шкірного лейшманіозу, також відомого як східна шишка, яка в основному зустрічається на півдні Європи та в азіатських країнах. Найпростіші знають, як пережити фагоцитоз, коли вони проникають у кров і розмножуються внутрішньоклітинно в макрофагах у крові.
Що таке Leishmania tropica?
Жгутикові найпростіші Leishmania tropica утворюють підвид роду Leishmania і також відомі як Гемофлагеляти призначений. Для їх розповсюдження їм потрібна зміна господаря між людиною або іншими хребетними та піщаною мухою (Phlebotomus) або комаром-метеликом (Nematocera).
Зі зміною господаря завжди відбувається зміна між джгутиковою (промастиготою) і не-жгутиковою (амастиготною) формою збудника. Збудники промастиготи дозрівають в зараженому комарі і використовують їх джгутики, щоб активно переходити до укусу комара. Коли комар кусає кровоносну судину у людини чи іншої тварини-господаря, жгутикові збудники потрапляють у навколишні тканини. Імунна система їх визнає ворожою і тому фагоцитозується поліморфними нейтрофілами (ПМН).
Leishmania tropica переживають фагоцитоз і спочатку захищені внутрішньоклітинно. Їх фактичні клітини-господарі, макрофаги, досягають їх після апоптозу ПМН та оновленого фагоцитозу - в даному випадку макрофагами. Вони трансформуються в форму амастиготів внутрішньоклітинно всередині макрофагів і можуть розмножуватися шляхом поділу.
Після того, як збудник буде знову випущений у кров, неінфікований або вже заражений комар може перенести збудників через свій хоботок, який перетворюється назад у форму комари в комарі, щоб цикл був закритим.
Поява, розповсюдження та властивості
Leishmania tropica особливо поширена в країнах Західної та Середньої Азії. Ендемічні явища зустрічаються в смузі від Туреччини до Пакистану, в частинах Індії, в Греції та в деяких районах Північної Африки. Паразит заразний лише в тому випадку, якщо він потрапляє безпосередньо в кров у джгутикованій формі. Зараження відбувається природним шляхом через укус заражених піском або метеликів комарами.
Збудники розташовані в комарі в безпосередній близькості від всмоктувального апарату комара. Вони змиваються антикоагуляційним секретом, який комар виганяє в колючу рану, щоб запобігти згортанню крові і транспортується безпосередньо в навколишні тканини. У тканини вони захоплюються та фагоцитозуються першою хвилею імунного захисту проти патогенів, поліморфних нейтрофілів, але значною мірою вони знають, як пережити фагоцитоз, оскільки вони виробляють хемокіни, які заважають ПМН вивільняти свої протеолітичні речовини .
Крім того, жгутикова форма збудника здатна виділяти хемокіни, які пригнічують певні хемокіни в нейтрофілах, які зазвичай притягують інші лейкоцити, такі як моноцити та NK-клітини. Вивільняючи фермент, який збільшує середній час виживання нейтрофілів, як правило, від кількох годин до двох-трьох днів, збудники можуть «чекати» появи макрофагів, їх кінцевих клітин-господарів.
Вони активно підтримують гранулоцити своїх господарів у виділенні хемокінів, які притягують макрофаги. Апоптоз, запрограмована і впорядкована загибель клітин ПМН, стимулює макрофаги до фагоцитозу апоптотичних клітин, не виділяючи їх протеолітичних речовин. Таким чином, амстіготична Leishmania tropica може бути поглинена макрофагами разом з фрагментами гранулоцитів непошкодженими та непошкодженими і тепер є внутрішньоклітинною безпечною, так би мовити. У макрофагах збудники змінюються від промастиготи до форми амастиготи і розмножуються шляхом поділу клітин.
Хвороби та недуги
Leishmania tropica викликає шкірну форму лейшманіозу. Збудник передається в шкірну тканину через укус зараженої піщаної мухи, так що симптоми захворювання проявляються після інкубаційного періоду в середньому від двох до восьми місяців. У виняткових випадках інкубаційний період може бути значно довшим, до кількох років.
Leishmaniasis tropica призводить до появи сухих ороговілих шкірних набряків, які безболісні і не сверблять. Якщо їх не лікувати, шкірні набряки зазвичай гояться самостійно через 6 - 15 місяців, але іноді залишають після себе знешкоджені рубці. Після того як хвороба загоїлася, зазвичай виникає імунітет протягом усього життя.
У рідкісних випадках рецидивуючий шкірний лейшманіоз може виникнути через один до 15 років. Рецидивуюча форма захворювання зазвичай проявляється у множинних папулах, які повільно розростаються по неправильних краях і повільно ороговіли і заживають від центру. У папулах порівняно мало збудників. На відміну від вісцеральних форм захворювання (які вражають кишечник), шкірний лейшманіоз тропіка, як правило, більш нешкідливий, але зазвичай залишає непривабливі рубці.
Для лікування є мало антибіотиків системного дії, а також місцево застосовується антибіотик. Ні вакцинація, ні інші прямі профілактичні заходи для запобігання зараження не існують. Найкращий захист - захищати себе від москітної сітки вночі в зникаючих районах і вдень застосовувати засоби від комарів.
.jpg)
.jpg)
