Під Симпатичний тон узагальнено не точно вимірюваний і постійно мінливий стан збудження симпатичної нервової системи. Підвищений симпатичний тон переводить організм у такий вид реакції, як політ чи атака. Крім усього іншого, він проявляється підвищенням артеріального тиску, прискореним серцебиттям, звуженням периферичних судин і зниженням роботи кишечника. Основним антагоністом є парасимпатична нервова система, яка забезпечує розслаблення та регенерацію.
Що таке симпатичний тон?
Термін симпатичний тон узагальнює стан збудження симпатичної нервової системи. Симпатична нервова система разом із її антагоністом, парасимпатичною нервовою системою віднесена до вегетативної нервової системи.
Симпатичний тон не можна точно виміряти і постійно змінюється, щоб адаптуватися до ситуації, що склалася. Коли симпатичний тонус підвищується, організм переводиться в режим посиленої реакції та підвищену фізичну та м’язову мотивацію. Фізіологічно організм оптимально запрограмований на втечу чи напад (реакція стресу).
Однак режим польоту або бою дещо відбувається за рахунок інших функцій, важливих для виживання, тому фаза високого симпатичного тону повинна супроводжуватися фазою розслаблення, що досягається за рахунок посиленого вивільнення ацетилхоліну нейромедіатора через парасимпатичну нервову систему.
У здорової людини симпатичний і парасимпатичний тон доповнюють один одного і між двома антагоністами існує баланс. По фазах симпатичний або парасимпатичний тон визначає фізіологічні події в організмі.
Функція та завдання
Симпатичний тон, який є мірою симпатичного стану збудження, мав велике значення для розвитку для негайного захисту людини. Високий симпатичний тон, синонім високого рівня стресу, приводить в рух каскад короткочасних фізіологічних змін, які оптимально готують людей до польоту чи нападу. Кровоносні судини, що постачають скелетні м’язи, реагують на розширення, тоді як судини шкіри та деяких органів, наприклад Б. нирки, звужені. При одночасному підвищенні артеріального тиску та частоти серцевих скорочень досягається покращене живлення м’язів, і в той же час знижується ризик периферичної кровотечі у разі можливої травми.
Крім того, перистальтика кишечника та вироблення сечі сповільнюються, щоб досягти більш тривалої витривалості також у зоні необхідних виділень. Підвищений гліколіз через розпад вуглеводів та посилений мозковий кровотік поєднують оптимальну фізичну працездатність та оптимальну роботу мозку.
Основною перевагою симпатичного тону, напевно, був оптимальний захист від нападників, втечею чи нападом. Високий симпатичний тон пропонує найкращий фізіологічний препарат для обох варіантів.
Змінений спосіб життя в індустріалізованому світі часто призводить до появи стресорів, які викликають високий рівень симпатичного тону, який приводить у рух весь фізіологічний каскад.Однак, як правило, гормони стресу не можуть бути знижені завдяки високій фізичній працездатності або витривалості, оскільки політ або атака будуть контрпродуктивними в ситуації, і наступний стрессор з’явиться до зниження гормонів стресу. Тому часто існує ризик того, що організм постійно тримається в спокої через особливі стресові ситуації. Тоді оригінальний захисний механізм може перетворитись на ризик розвитку серцево-судинної проблеми у вигляді високого артеріального тиску чи інших вторинних захворювань.
Хвороби та недуги
Високий симпатичний тон, який можна ідентифікувати за концентрацією гормонів стресу (адреналін, норадреналін) вище нормального рівня, викликає низку короткочасних, фізіологічних змін в організмі, усі з яких спрямовані на створення оптимальних умов для втечі чи нападу у випадку загрози . В принципі, пов'язані із захворюванням функціональні обмеження можуть виникати в будь-якій точці різноманітних фізіологічних змін.
У прямому зв’язку із симпатичним тоном - поганий баланс між симпатичним та парасимпатичним тоном. Це часто призводить до майже постійного домінування симпатиків над парасимпатиком. Організм має занадто мало можливостей для регенерації, оскільки організм постійно перебуває в тривожному стані, і багато фізіологічних процесів більше не проходять у звичайному режимі.
Типовими скаргами, які є наслідком цього, є нервозність, порушення сну з денною сонливістю, судоми та проблеми з травленням. Відносно неспецифічні симптоми змусили багатьох лікарів діагностувати вегетативну дистонію в 50-х роках і пізніше. Термін є суперечливим серед фахівців сьогодні, оскільки це часто "лише" порушення взаємозв'язку між симпатичним та парасимпатичним тоном на користь симпатичного тону.
Зміщений зв’язок між симпатичною та парасимпатичною нервовою системою відомий як симпатикотонія. Симпатикотиконія дуже ймовірна через те, що часті стресори викликають більш-менш постійну високу концентрацію гормонів стресу, які фізично не можна «відпрацювати», так що деякі фізіологічні процеси працюють лише в режимі тривоги і викликають скарги.
Симпатикотонія також несе ризики для серцево-судинної системи. Часте підвищення артеріального тиску внаслідок частого вивільнення гормонів стресу несе в собі ризик того, що підвищений артеріальний тиск, а також також і частота серцевих скорочень стане постійним і хронічним, тобто розвинеться постійна гіпертонія з усіма її наслідками.
Дуже ймовірно, що генетичні фактори грають певну роль. Збудливість, викликана стресорами, дуже індивідуальна. Симпатичні центри спинного мозку отримують імпульси з певних областей центральної нервової системи і реагують на підвищення симпатичного тонусу. Основна закономірність слідує генетичній фіксації і, ймовірно, лише частково набувається в умовах життя.
.jpg)
.jpg)
