Опсінін

Опсінін - це парасольовий термін для різних білків. Наприклад, опсоніни зустрічаються як антитіла або фактори доповнення і як такі беруть участь у імунній відповіді організму. Опсоніни грають роль у численних захворюваннях, включаючи аутозапальні захворювання, а також інфекції.

Що таке опсонін?

У біології опсоніни - це різні білки, які належать до імунної системи. Вони включають антитіла та фактори комплементу. Обидва необхідні для захисту від збудників хвороб.

Назва опсонін походить від грецького «opsôneîn», що означає щось на кшталт «готувати їжу»: Опсоніни готують мікроорганізми для фагоцитів. Фагоцити - це клітини, що відлякують, здатні усунути тканини, бактерії, грибки, паразити або віруси. Опсоніни частково функціонують як маркери (наприклад, антитіла), частково вони допомагають фагоцитам приєднуватися до небезпечних клітин (наприклад, фібронектину).

Опсоніни можна розділити на три групи: Антитіла приєднуються до антигенів та сигналізують імунній системі про наявність потенційного шкідника. Фактори комплементу, в свою чергу, реагують на антигени. Третя група опсонінів вільно циркулює в крові.

Функція, ефект та завдання

Антитіла імунної системи є варіантом опсонінів.Антитіла - це розчинні білки крові, які можуть зв'язуватися з антигенами. Антигени - це структури на поверхні клітин, які надають інформацію про тип клітини. Імунна система використовує антигени для розпізнавання чужорідних тіл та виявлення збудників. Антитіла відзначають підозрілі об'єкти і тим самим забезпечують захисну реакцію.

До допоміжних факторів імунної системи належать також опсоніни. Система комплементу складається з білків плазми, які або розчиняються в крові, або зв’язуються з клітинами. Вони в першу чергу беруть участь в імунній реакції на мікроорганізми, такі як гриби, бактерії або паразити. Для цього фактори доповнення прикріплюються до зловмисника і покривають його поверхню. Біологія називає цей процес опсонізацією. Опсонізація сигналізує про небезпеку опсонізованого об'єкта і стимулює фагоцити його проковтувати та перетравити.

Фібронектин - неспецифічний опсонін. Він виникає у позаклітинному матриксі і бере участь, наприклад, у відновленні тканин, міграції клітин та адгезії, гемостазі. Фібронектин має посередницьку функцію в імунній реакції: він допомагає фагоцитам зв’язуватися з антигенами.

Ще один опсонін - це С-реактивний білок (СРБ), який є одним з білків гострої фази: організм виробляє його у більшій кількості, коли є гостра інфекція або запалення. CRP активує систему комплементу. PTX3 також має подібну функцію - але рецептор реагує не лише на різні бактерії, грибки та віруси, а й на власні клітини організму, які становлять загрозу.

Клітини, які сильно пошкоджені або містять вірус, ініціюють власне знищення, як тільки вони визнають ризик і не можуть інакше його усунути. Це самогубство клітин також відоме як апоптоз. PTX3 також націлює на такі клітини, допомагаючи очистити їх від фагоцитів, перш ніж пошкоджуючі клітини поширюються.

Освіта, виникнення, властивості та оптимальні значення

Організм синтезує різні опсоніни в різних органах. Печінка, наприклад, робить СРБ. Один опсонін може складатися з декількох сотень амінокислот, які поєднуються, утворюючи довгий ланцюг. Послідовність амінокислот всередині ланцюга визначається генетичним кодом. Мутації можуть порушити порядок амінокислот і тим самим змінити структуру опсонінів. Можливі наслідки - захворювання імунної системи, аутозапальні захворювання або порушення в синтезі тканини.

Лікарі можуть виявити деякі опсоніни, роблячи аналізи крові. Наприклад, перевірка може допомогти виявити невидиму запальну реакцію. Орієнтовне значення для СРБ становить 10 мг / л для здорової дорослої людини. Якщо виміряне значення вище, це є ознакою гострої інфекції або запальної реакції. Подальші обстеження або інші показники крові, такі як маркери запалення, що стосуються конкретних захворювань, можуть забезпечити точну причину аномальних значень опсоніну.

Хвороби та розлади

Окремі опсоніни по-різному можуть бути пов'язані з захворюваннями. Мутація в гені FN1 змінює фібронектин, який сприяє зв'язуванню фагоцитів з антигенами. В результаті може проявитися синдром Елера-Данлоса типу X.

Клінічна картина характеризується порушенням сполучної тканини. Характерні перевтомність суглобів та перенапруженість шкіри. Крім того, синдром Елера-Данлоса призводить до зміни м’язів, судин, внутрішніх органів, сухожиль і зв’язок. Оскільки синдром зачіпає численні органи органів, симптоми дуже різноманітні: Вони включають проблеми з серцем, ранній остеоартрит, переродження міжхребцевих дисків, м’якої і тонкої шкіри, часті травми, затримку моторного розвитку у дітей, порушення в роботі зубів і ясен, незначні або важкі порушення травлення, невралгію , Мігрені, захворювання очей та багато інших недуг та розладів.

Крім того, нерідко проявляються такі психологічні симптоми, як незвичайна тривожність, депресія, біль та порушення сну. Для діагностування синдрому Елерса-Данлоса лікарям потрібно розглянути клінічну картину, а також з’ясувати, чи є у членів сім’ї рідкісне захворювання. Хоча вони зазвичай працюють на користь здоров’ю, фактори доповнення можуть завдати прямої шкоди людському організму - якщо вони вийдуть з-під контролю та пошкодять власну тканину організму. Цей процес відбувається, серед іншого, при ревматоїдному артриті або системному червоному вовчаку.

Опсин PTX3, схоже, бере участь у імунній відповіді за різних обставин. Наприклад, він реагує на вірус грипу, частіше з’являється при нирковій недостатності та підтримує захист від грибкової інфекції Aspergillus fumigatus. Крім того, PTX3 також бере участь у запальній відповіді при ревматоїдному артриті, SIRS, сепсисі та інших.