В Діданозин це ліки, які застосовуються при лікуванні ВІЛ-інфекції. Діюча речовина є одним із засобів, що інгібують віруси, і служить для зміцнення імунної системи хворих на ВІЛ.
Що таке диданозин?
Діданозин загалом підсилює власні захисні сили організму хворих на ВІЛ, пригнічує розмноження вірусів ІХ та зменшує їх кількість у крові, може запобігти СНІДу, а в деяких випадках навіть боротися з ним.
Діданозин не є кислотостійким діючим інгредієнтом, через що він руйнується шлунковою кислотою. З цієї причини диданозин вводять лише у вигляді ентеральної капсули або спільно з кислотозв'язуючими агентами. Сам диданозин є так званим інгібітором нуклеозидної зворотної транскриптази (NRTI) і, як попередник діючої речовини (проліки), сам по собі не ефективний проти вірусів.
Фармакологічний ефект
Диданозин перетворюється лише на фактичну діючу речовину в організмі пацієнта, де він пригнічує ферментну зворотну транскриптазу, яка пригнічує розмноження вірусу HI.
Зі зменшенням кількості вірусів у крові імунний захист організму також знову посилюється. Оскільки ВІЛ є дуже пристосованим вірусом і, таким чином, швидко розвиває стійкість до окремих речовин, то активний інгредієнт зазвичай використовується в поєднанні з іншими активними інгредієнтами при лікуванні ВІЛ-пацієнтів.
Можна використовувати діючу речовину диданозин для боротьби зі СНІДом або хоча б затримати його початок. Хворобу неможливо вилікувати за допомогою диданозину, але якість життя може бути поліпшена та тривалість життя.
Медичне застосування та використання
Якщо пацієнт нечутливий до діючої речовини Діданозин, засіб не слід використовувати. Його слід застосовувати лише після ретельного розгляду ризику та користі лікуючим лікарем пацієнтам із ВІЛ-інфекцією, які мають захворювання печінки, збільшену печінку або запалення печінки.
За пацієнтами необхідно ретельно контролювати протягом усього лікування, особливо жінок із надмірною вагою. Пацієнти з порушенням роботи певних органел клітин (так званих мітохондрій) також повинні проходити спеціальний контроль. З обережністю слід також дотримуватися пацієнтів з ВІЛ, які страждали або мали панкреатит. Якщо функція печінки або нирок порушена, дозу необхідно відповідно скорегувати.
Після цього навчені лікарі зобов'язані контролювати лікування, якщо ВІЛ-хворі одночасно заражаються вірусами гепатиту В або гепатиту С, оскільки лікування несе додаткові ризики. Під час вагітності диданозин - як і багато інших препаратів - слід призначати лише після ретельного зважування ризиків та переваг.
Однак експерименти з тваринами справляли згубний вплив на ненароджену дитину, хоча ці експерименти не можуть бути передані людському організму. Тому диданозин не слід застосовувати протягом перших трьох місяців вагітності, оскільки також збільшується ризик підвищення рівня молочної кислоти в крові під час вагітності. Тому вагітним з ВІЛ-інфекцією слід доглядати лише досвідчені лікарі. Взагалі жінка, заражена вірусом ІХ, не годує грудей своїм новонародженим, оскільки вірус потрапляє в грудне молоко і таким чином передається дитині.
Якщо новонароджений інфікований вірусом ІХ, його не слід лікувати диданозином до закінчення трьох місяців, оскільки недостатньо знань про його вплив на дітей до трьох місяців. З тримісячного віку можливе лікування дозою, що відповідає вазі тіла або поверхні тіла дитини, залежно від перебігу захворювання. Що стосується дітей, зокрема, важливо забезпечити, щоб лікування проводилось обережно та під медичним наглядом.
Ризики та побічні ефекти
Діданозин Як засіб проти вірусу ВІЛ та СНІДу він має такі побічні ефекти, як діарея, нездужання, біль у животі, головний біль, втома, нудота у зв’язку з блювотою, кропив’янкою та шкірними висипаннями, запаленнями печінки, жовтяницею, сухістю у роті, анемією, випаданням волосся.
Існують також інші відомі побічні ефекти, які можуть виникати більш-менш часто і відрізняються від пацієнта до пацієнта. Особливо у хворих на СНІД часто важко розрізнити реакції, пов'язані із захворюванням, та побічні ефекти, пов'язані з лікарськими засобами.
Ліки, що містять діючу речовину диданозин, слід приймати щонайменше через дві години після прийому інших лікарських засобів та їжі, щоб не зменшити всмоктування діючої речовини. Лікуючий лікар знає, які препарати не слід приймати одночасно.
.jpg)
