Нюховий рецептор

У людей близько 350 різних Нюхові рецепторидо війок якої специфічна молекула запаху може стикувати і активувати клітину. Мозок використовує зібрані повідомлення від нюхових рецепторів для створення свідомого нюхового враження. Нюхові рецептори, які складаються з декількох мільйонів зразків, знаходяться в основному на нюховій слизовій, невеликій ділянці у верхній носовій порожнині.

Що таке нюховий рецептор?

Нюхові рецептори теж Нюхові клітини називаються, належать до групи хеморецепторів. Хеморецептори беруть на себе різні завдання для несвідомої регуляції та підтримки гомеостазу. Нюхові клітини - це високоселективні датчики, кожен з яких спеціалізується на розпізнаванні певної молекули запаху.

На площі близько чотирьох квадратних сантиметрів у верхній носовій порожнині розташована так звана нюхова слизова, до десяти мільйонів нюхових рецепторів. Їх можна підрозділити приблизно на 320 різних типів клітин, кожна з яких здатна приєднувати специфічну молекулу запаху до однієї зі своїх десяти-двадцяти війок. Наприклад, вівчарки з приблизно 1200 різними типами нюхових клітин мають набагато тонший і диференційований нюх, ніж люди.

Після того, як молекула специфічного запаху стикується на війках відповідної рецепторної клітини, хімічний стимул вже перетворюється на електричний потенціал в ресницях.Потенціали дії одних і тих самих нюхових рецепторів спочатку збираються в нюховій цибулині, перш ніж вони передаються мозку.

Анатомія та структура

Клітини запаху знаходяться не лише у нюховій слизовій оболонці, а й, наприклад, у печінці та яєчках, де вони можуть впливати на гомеостаз як несвідомі хеморецептори. Функціональний принцип нюхових рецепторів відповідає принципу рецепторів, пов'язаних з G-білками.

Принцип заснований на мембранних білках, які використовують замикаючий і ключовий принцип для захоплення специфічних молекул у своєрідний мішок та контрабанди через мембрану в цитозоль клітини, у лізосому чи іншу органелу. Рецептори запаху в нюховій слизовій оболонці носа оточені опорними клітинами. Дендритний процес нюхового нерва проникає на слизову оболонку назовні і утворює на кінці невелику везикулу (vesicula olfactoria), з якої 5–20 війок простягаються на слизову оболонку нюхової слизової оболонки. У тонкому шарі слизу розчиняються «молекули аромату», які можуть стикатися на нюховій клітині, яка їм підходить, і запускати каскад передачі сигналу в електричний нервовий імпульс.

З боку тканини нюхові рецептори безпосередньо з'єднані з нюховою цибулиною через аксон, де сигнали від тих же типів нюхових клітин збираються та передаються у відповідні центри ЦНС. Аксони нюхових датчиків частково зв’язуються разом, перш ніж вони проходять через найтонші пори етмоїдної кістки як нюхові волокна (fila olfactoria) у череп. Нюхові волокна не мієлінізовані і, таким чином, відповідають повільно провідним нервам волокон типу С. Їх швидкість провідності становить 0,5-2 м / сек. Через невеликі відстані від нюхової слизової оболонки до ЦНС всього кілька сантиметрів, швидкість абсолютно достатня.

Функція та завдання

Основним завданням і функцією нюхових рецепторів є забезпечення центрів нижньої течії в ЦНС інформацією про наявність і частоту приблизно 350 різних молекул запаху або запаху. Кожна окрема ресничка, яка контактує зі своєю специфічною нюховою молекулою в слизу нюхового епітелію і стикує молекулу, призводить до передачі електричного імпульсу. Переробка мільйонів імпульсів запаху чи запаху у своєрідний «ароматний шар» відбувається лише у підпорядкованих центрах ЦНС.

Першими реципієнтами електричних нервових імпульсів, попередньо відсортованих клубочками за типом нюхової молекули, є дві нюхові цибулини (так звані нюхові цибулини). Вони передають повідомлення без додаткової потужності процесора через так звані мітральні клітини структурам нюхової кори, де відбувається фактична обробка та приймаються рішення про несвідомі та свідомі реакції. Окремі повідомлення датчиків можуть бути дуже важливими для негайного виживання, наприклад, для того, щоб розпізнати їжу, яку вже зіпсував запах або небезпечні токсини.

Запахи і запахи незалежно від прийому їжі також можуть попереджати про небезпеку, а також щось про настрій людей. Наприклад, страх поту, який виробляється апокринними потовими залозами в пахвах, має значно інший запах, ніж піт, який використовується виключно для терморегуляції і виділяється екскріновими потовими залозами.

У сексуальній сфері також важливу роль відіграють нюхові повідомлення від нюхових рецепторів. Під час овуляції змінюється гормональний рівень жінки, про що вона несвідомо сигналізує, виділяючи феромони, відомі як копуліни, з нюховим ефектом. Чоловіки реагують на це підвищеним виробленням тестостерону, хоча копуліни не можна усвідомлено сприймати в низьких концентраціях.

Хвороби

Існує ряд можливих причин, які можуть спровокувати функціональні розлади або повну втрату нюху (аносмія). Наприклад, самі датчики запаху можуть захворіти або зміниться нюховий епітелій таким чином, що молекули запаху не можуть досягти війок рецепторів запаху.

У деяких випадках також порушується передача сигналу або обробка сигналу в ЦНС. На сьогодні найпоширенішою причиною порушення або навіть повної втрати здатності до нюху є хронічне запалення пазух (гайморит). Сильні застуди, які призводять до набряку слизових оболонок дихальних шляхів, часто супроводжуються тимчасовим порушенням нюхової здатності, яке зазвичай покращується самостійно після застуди застуди.

Ще один комплекс причин виникнення аносмії знаходиться на нейронному рівні. Травматична травма головного мозку (SHT) може пошкодити нюховий центр або розірвати нюхові волокна при ДТП. Анозмія також може бути спровокована пухлиною мозку або прогресуючою деменцією Альцгеймера або хворобою Паркінсона. Дуже рідко генетичні аномалії або мутації є причиною втрати нюху.