Substantia nigra

The Substantia nigra являє собою зону в середньому мозку, яка має темний колір і належить до екстрапірамідної рухової системи. Таким чином, це сприяє контролю рухів. Зниження субстанціальної нигри відбувається при синдромах Паркінсона і призводить до розвитку ригідності кардинальних симптомів, тремору, брадикінезії та постуральної нестабільності.

Що таке субстанція нігра?

Субстанція nigra розташована симетрично в обох половинах мозку (півкулі) і належить до середнього мозку. Там він межує з кори головного мозку (crura cerebri) і куполом середнього мозку (tegmentum mesencephali). Назва субстанція нигра повертається до свого чорного кольору, який ґрунтується на великій кількості меланіну та заліза в цій області.

Дофамін функціонує як найважливіший нейромедіатор в substantia nigra, зустрічається як вісник речовини виключно в центральній нервовій системі і належить до групи біогенних амінів. Це нейромедіатори, які виникають з амінокислоти тирозину і втрачають молекулу вуглекислого газу через декарбоксилювання. Крім дофаміну, до біогенних амінів належать також серотонін, адреналін та норадреналін.

Анатомія та структура

В анатомічному відношенні субстанція nigra може бути поділена на дві області: pars compacta, також відомий як zona compacta, і pars reticulata. Pars compacta складається з тісно розташованих нервових клітин, які містять велику кількість пігменту меланіну. Нервові волокна з’єднують pars compacta з смузі.

Крім того, pars compacta належить до чорної системи (нигростриальной петлі). Сюди ж відносяться ядро ​​рубер, яке також розташоване в середньому мозку, та ядра смуга. Порівняно з нервовими клітинами pars compacta, нейрони pars reticulata розташовані менш близько один до одного і містять багато заліза, що надає тканині червонуватого кольору. Ця область включає також pars lateralis, який деякі експерти вважають самостійною частиною. Pars reticulata of substantia nigra має зв’язки зі стриатумом і вентролатеральним таламусом. Інші нервові волокна ведуть від substantia nigra до кори головного мозку та субталамічного ядра.

Функція та завдання

Маточна речовина належить до екстрапірамідної рухової системи і тому бере участь у контролі рухів. У цьому контексті він виконує функцію стартера, оскільки особливо бере участь у ініціюванні руху та плануванні.

До екстрапірамідної рухової системи належать також базальні ганглії, моторна кора та різні основні ділянки головного мозку, включаючи ядро ​​рубера в середньому мозку та ретикулярну формацію, яка проходить через задній мозок, середній мозок та діенцефалон. Подібно до substantia nigra, всі ці структури залежать від дофаміну як нейромедіатора: нервові клітини утворюють месендійну речовину в своїх кінцевих ручках і зберігають її у везикулах. Якщо електричний імпульс - так званий потенціал дії - досягає кінця нервового волокна і, таким чином, кінцевих ручок, клітина вивільняє дофамін у синаптичну щілину.

Масивна речовина перетинає проміжок між пресинаптичними і постсинаптичними нервовими клітинами і приєднується до рецепторів постсинаптичної мембрани, після чого в ній відкриваються іонні канали. Заряджені частинки натрію можуть надходити в клітину по каналах і змінювати електричний заряд нейрона. Якщо зміна перевищує пороговий потенціал, в постсинаптичній нервовій клітині виникає новий потенціал дії. Дефіцит дофаміну призводить до порушення цього процесу і тим самим погіршує моторику людини. В цілому екстрапірамідна рухова система в першу чергу відповідає за грубі рухові рухи.

Ви можете знайти ліки тут

Хвороби

Хвороба Паркінсона пов’язана зі зниженням substantia nigra, що призводить до розвитку характерних симптомів захворювання. Синдром Паркінсона є нейродегенеративним захворюванням і також відомий як параліч.

У 1917 році Джеймс Паркінсон вперше описав синдром; Сьогодні близько 250 000 людей у ​​Німеччині страждають від цієї хвороби, три чверті якої обумовлені ідіопатичним синдромом Паркінсона. Кардинальними симптомами є суворість, тремор, брадикінезія / акінезія та постуральна нестабільність. Рідкість - це м'язова ригідність або жорсткість, що виникає через підвищення тонусу спокою: уражені м’язи надмірно напружені. З іншого боку, другий головний симптом, тремор, проявляється як тремтіння м’язів і впливає насамперед на дрібні рухові рухи.

Крім того, постраждалі зазвичай страждають від уповільнених рухів; медицина називає це явище брадикінезією. Хоча пацієнти з брадикінезією в основному можуть здійснювати рухи - хоча і з меншою швидкістю - при акінезії вони можуть це зробити лише частково (відсутність руху) або зовсім не (нерухомість). Постуральна нестабільність призводить до небезпечної постави і, як результат, часто до трохи зігнутої ходи. Поєднання брадикінезії з жорсткістю, тремором та / або постуральною нестабільністю часто призводить до порушень ходи та інших функціональних порушень.

Окрім ідіопатичного синдрому Паркінсона, медицина виділяє три інші форми. Сімейний синдром Паркінсона обумовлений дефектами генетичного складу - причиною можуть вважатися різні гени. На відміну від цього, симптоматичний або вторинний синдром Паркінсона розвивається внаслідок іншого основного захворювання, такого як хвороба Бінсвангера чи хвороби Вільсона, або через медикаменти, наркотики, отруєння або травмування. Четверта форма синдрому Паркінсона також є наслідком інших захворювань; Однак це конкретно нейродегенеративні закономірності захворювання, які проявляються втратою нервових клітин.

До них відносяться деменція тіла Льюї, атрофія множинної системи, прогресуючий надядерний параліч та кортикобазальна дегенерація. L-Dopa часто використовується для лікування хвороби Паркінсона. Попередник дофаміну може перетнути гематоенцефалічний бар'єр і хоча б частково компенсувати недостатність дофаміну в мозку, що призводить до купірування симптомів. Причинно-наслідкове лікування неможливе.